ДИСЛАЛІЯ

Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Дослідження показують, що дислалія є одним із найпростіших дефектів  мовлення.  За даними Є.  Ф.Рау,  дефекти звуковимови спостерігаються у 25-30% дошкільників і у 5-7% молодших школярів.   Відсоток дітей - дислаліків   із   віком  зменшується.   Тобто,   значна  кількість  дітей  здатна  подолати цю ваду самостійно. Розрізняють дві форми дислалій: функціональну і механічну (органічну).

Функціональна дислалія - порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нервової системи. Порушеною є вимова одного або кількох звуків.

Механічна дислалія - порушення звуковимови, зумовлене анатомічними дефектами периферичного мовленнєвого апарату, при цьому порушується вимова групи звуків. При органічній дислалії першочерговим заходом виступає усунення причини (виправлення зубного ряду, підрізання під'язикової вуздечки, і  т.д.). Якщо  оперативне  втручання  не  дає  бажаних  наслідків,  необхідно  діяти за принципом обхідного шляху. Логопедична робота полягає у пристосуванні дитини і у виробленні таких артикуляційних укладів, які б забезпечили отримання звуків мовлення, максимально наближених до нормативних. Необхідна умова - співпраця медиків і логопедів.

При дислалії страждає фонемне оформлення при збереженні всіх інших операцій висловлювання. Це проявляється у спотвореній вимові звуків, заміні одних звуків іншими, змішуванні звуків і - рідше - елізії (пропуск звуків). Спираючись на дослідження в лінгвістиці, ці види порушень поділяються на дві категорії. Заміни і змішування звуків - фонологічні (Ф. Є.Рау), або фонемні (Р.Є.Левіна) дефекти, при яких порушена система мови. Спотворення звуків – антропофонічні (Ф. Є.Рау), або фонетичні дефекти, при яких порушені вимовні норми.

Для логопедії, як педагогічної галузі знань, важливим є виділення ознак, суттєвих для логопедичного впливу, тобто яким є дефект - фонематичним чи фонетичним (Б. М.Гріншпун). З огляду на це, виділяють три основні форми дислалії:   акустико-фонематичну,   артикуляційно-фонематичну,   артикуляторно-фонетичну.

Акустико-фонематична дислалія - зумовлена вибірковою несформованістю операцій опрацювання фонем за їх акустичними параметрами в сенсорній ланці механізму сприймання мовлення. В її основі лежить недостатня сформованість фонематичного слуху в функції якого входить впізнавання та розрізнення фонем, які є у складі слова. Як наслідок - уподібнення фонем одна одній на основі спільності більшості ознак. Це призводить до неправильного сприймання слів як слухача, так і того, хто говорить (коса - "коза ", жук - "щук", кінь - "тінь ").

Артикудяторно - фонематична дислалія.    -    зумовлена несформованістю операцій відбору фонем за їх артикуляційними параметрами в моторній ланці продукування мовлення. Виділяють два варіанти порушень. При першому -артикуляторна база не повністю сформована і при відборі фонем відбувається заміна (субституція) потрібного звука більш простим (щавель - "чавель"). При другому   варіанті   артикуляторна   база   сформована,   але   при   відборі   звуків приймається неправильне рішення, звукових образ слова нестійкий. Змішування звуків відбувається через недостатню диференціацію. Заміни і змішування - на основі артикуляційної близості звуків (мишка-"миска", качка- "тачка", сад- "сядь"). Фонематичний слух, як правило, сформований, дитина розрізняє слова - пароніми, усвідомлює свій дефект, старається його подолати.

Артикуляторно-фонетична      дислалія      —      зумовлена      неправильно сформованими артикуляційними позиціями.  Звуки спотворені, реалізуються в незвичайних аллофонах, але неправильний звук найчастіше за своїм акустико-артикуляційними ознаками близький до нормативного. Спостерігаються і пропуски (ходила - "ходиа", клас- "кас"). Згадані форми дислалії не зустрічаються в чистому вигляді.  Знання порушень  процесів –фонетичних чи фонематичних, вказує  напрямок роботи.